стан очікування

1) condition, state, status

2) фіз., хім. state

3)

1) тех. mill

2)

див. аусфоржинг

en\ \ ausforging

Туптало, Данило Савович (св. Димитрій, митрополит Ростовський) (1651, Макарів, Київщина - 1709) - укр. церковний діяч та мислитель, канонізований у 1757 р. Як мислитель розвивав традиційне для укр. філософської культури вчення про двонатурність людини, намагався в межах теології розв'язати проблему структури діяльності людини в єдності її пізнавальних та вчинкових функцій. Переображення має у Т. не гностичний, а етичний характер і здійснюється як наслідування Христу в земному житті, в т.ч. через активну діяльність людини в суспільстві. Головною чеснотою християнина вважав любов, яка, на відміну від інших традиційних чеснот християнства - віри та надії, є не пізнавальною орієнтацією чи станом душі людини, а її діяльним виразом. Любов як принцип діяльності є, за Т., головним способом відношення людини до Бога та інших людей; спасіння є результатом любові, що свідомо здійснюється людиною у земному житті. Пропонував зробити християнську етику основою суспільної моральності, переосмислити значення Церкви у житті людини та суспільства, переорієнтувати діяльність священнослужителя з переважно літургічної на служіння людині, опікування її Станом та проблемами. Церкву розумів не тільки як форму містичного єднання людей, а як суспільну інституцію, однією з функцій якої є соціальне служіння та відповідальність за моральний стан суспільства. Створив оригінальну просвітницьку модель державного управління, де державою править просвічений монарх на основі християнської етики, а духовенство виконує роль просвітителів суспільства та морального судді.

[br]

Осн. тв.: "Димитрій, митрополит Ростовський/Книга житій святих". У 4 ч. (1695 - 1716); "Димитрій, митрополит Ростовський/Зібрання різних повчальних слів та інших творів". У 6 т. (1786).

Фройд (Фрейд), Зигмунд (1986, Фрайберг - 1939) - австр. психіатр, психолог та філософ, засновник психоаналізу. Закінчив Віденський ун-т (1879), проф. Віденського ун-ту (од 1902 р.), в 1938 р. емігрував до Великої Британії. Творчість Ф. підлягає умовному поділові на три етапи - ранній, зрілий та пізній Н. а ранньому етапі Ф. як мислитель та практик-психіатр розвивається під значним впливом Шарко, Бернхейма й особливо Бреєра, разом з яким створює т. зв. "психокатарсичний метод" - метод лікування неврозів шляхом переживання психічної травми минулого у гіпнотичному стані. Центральним поняттям зрілого Ф. є "позасвідоме", яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. Для прояснення динаміки взаємодії свідомості та позасвідомого Ф. використовує поняття "витіснення" та "сублімація". "Витіснення" - це повернення табуйованих бажань, мрій, переживань у глибини позасвідомого; "сублімація" - їх символічне "здійснення" у царині культури. Методологічним осердям творчості Ф. цього періоду є теорія дитячої сексуальності, згідно з якою існуючі у суспільстві репресивні щодо неї заборони й вимоги породжують психічні травми і комплекси; головними серед цих комплексів є "комплекс Едипа" (потяг сина до матері) та "комплекс Електри" (потяг доньки до батька). У процесі дорослішання та набуття зрілості ці комплекси дедалі більше витісняються у позасвідоме, хоча продовжують діяти, провокуючи невротичну поведінку індивіда. Пізній етап творчості Ф. знаменує теорія "Ероса і Танатоса", яка завершує становлення фрейдівської метапсихології і надає їй трагічно-екзистенційного звучання. В основі цієї теорії лежить твердження про те, що у внутрішньому світі людини потяг до життя (Ерос) постійно вступає у суперечність із потягом до смерті (Танатосом). Ця суперечність пронизує внутрішній світ особистості і виходить у світ цивілізації та культури. Ф. створює класичну для психоаналізу модель психіки: "Воно" (позасвідоме), "Я" (свідомість, або "Его") та "Над-Я" ("Супер-Его", або "Цензор"). Характерною ознакою пізнього Ф. є звернення до культурологічних та філософських проблем. Вчення Ф. справило значний вплив на розвиток філософії і культури XX ст. З'являється фройдизм - течія, у межах якої принципи психоаналізу застосовуються для розуміння людського буття у його різноманітних вимірах. При цьому поняття "фройдизм" слід відрізняти від поняття "психоаналіз". З одного боку, поняття "фройдизм" ширше, адже воно об'єднує всіх тих, хто приймає теоретичні засади Ф., а з іншого - вужче, адже вже за життя Ф. психоаналіз вийшов за межі його світогляду та методології Н. апр., аналітична психологія Юнга базується на вченні про архетипи колективного позасвідомого, гуманістичний психоаналіз Фромма - значною мірою на концепції відчуження, розробленою молодим Марксом, а актуалізуючий психоаналіз бере за філософське підґрунтя метаантропологію.

[br]

Осн. тв.: "Дослідження істерії" (1895); "Тлумачення сновидінь" (1900); "Нарис історії психоаналізу" (1914); "Масова психологія й аналіз людського "Я" (1921); "Майбутнє однієї ілюзії" (1927); "Невдоволеність культурою" (1930).